logo

54 моральні травми капелана

19 лютого 2024 р. \ оновлено 22 лютого
Значну роль у відновленні України мають відіграти помісні церкви та парафії, їхні душпастирі, християнські психологи та капелани, які будуть здатні допомогти всім, хто пережив страждання війни, знайти світло надії для крокування у майбутнє.

Цитата з декларації

На прохання капеланів, що тільки зайшли на службу, набувають практики й досвіду у служінні, та спираючись на свій особистий досвід 10-ти років служіння.


54 моральні травми капелана – це:

  1. …коли ти молишся і віриш Богу, але все одно гинуть рідні тобі Люди.
  2. …коли сповістити скорботне сповіщення про смерть військового доручають саме тобі, бо ти знаєш добре родину.
  3. …коли під час сповіщення про смерть – рятуєш дружину, бо у неї стався серцевий напад і є всі ознаки інсульту.
  4. …коли треба рятувати маму під час поховання її загиблого сина.
  5. …коли дитина загиблого на війні, під час безпосереднього поховання, скаче у яму прямо на домовину до свого батька.
  6. …коли командир у сповіді розповідає, що приймав нерозумні рішення від чого гинули люди – і капелан про це знає, але мусить мовчати, продовжуючи свою службу.
  7. …коли у прифронтовій церкві в неділю, після служіння, з тобою та твоїми побратимами ніхто не вітається, бо ви у воєнній формі зі зброєю.
  8. …коли тебе просять провести священнодію поховання загиблих дітей.
  9. …коли ти далеко від родини, твоя дитина негайно потребує лікаря, а в машині немає палива і дружина не може її відвезти… і немає нікого поруч.
  10. …коли військові матюкливо просять тебе помолитися за їхні потреби.
  11. …коли тебе не пропускають на блокпосту до своїх, приписуючи тобі не твої гріхи.
  12. …коли родина зовсім немає коштів для життя, бо ти – капелан-доброволець.
  13. …коли ти перебував разом з військовими на позиції, прилетіла міна і всіх поранених забрали та евакуювали швидкою, а тебе, пораненого – ні.
  14. …коли ти шукаєш у морзі тіло свого побратима, а знаходиш ще два інших тіла рідних тобі людей.
  15. …коли ти на впізнанні тіла, і мама загиблого мусить для протоколу глянути на фрагменти тіла свого сина.
  16. …коли закрита домовина з загиблим Героєм, а дружина кричить тобі її відкрити для того, щоб пересвідчитись у точності. А ти бачив, що в середині, і у тебе завдання – переконати її, що для неї краще не відкривати домовину.
  17. …коли приходить БР (прим. бойове розпорядження) до підрозділу, з яким ти, а виконати його неможливо.
  18. …коли по рації ти сповіщаєш командуванню, що поруч з тобою усі загинули.
  19. ...коли на урочистих заходах тобі вручають ту саму нагороду, яку вручили родичам твоїх побратимів, але з клятим уточненням “посмертно”.
  20. …коли військовий кричить на тебе, що ти його не відвідав на фронті, а ти його зовсім не знаєш, вперше бачиш, та й сам не знаєш, коли останнього разу був вдома.
  21. …коли ти почесно згорнув прапор з домовини Героя і маєш його передати малій дитині, яку добре знаєш, і мусиш дивитися у її заплакані очі.
  22. …коли тебе терміново викликають забрати тіла загиблих, а у тебе немає ні пакетів, ні солярки, аби туди поїхати.
  23. …коли ти зустрічаєшся з родинами зниклих безвісти й вони ставлять тобі запитання, на які у тебе немає відповідей.
  24. …коли жінка поважного віку просить тебе завезти її на кладовище, де поховані в один ряд усі її рідні діти й онуки, яких замордували до смерті рашисти.
  25. …коли ти віддав свій бронік воїну, а він у ньому загинув у бою.
  26. …коли ти запитуєш у дитини про її мрію, а вона каже, що мріє про те, аби її загибла мама воскресла.
  27. …коли командування переконує тебе розповідати їм все, про що говорять тобі військові під час сповіді.
  28. …коли до тебе під’їжджає дорогий мерседес і з нього московський піп обзиває тебе сектантом, неканонічним, в той час, як ти роздаєш свіжий хліб зі свого старого автобуса людям, які хліба не бачили пару місяців.
  29. …коли ти приїхав до дітей і привіз їм подарунки, а тут ще прийшли діти й подарунків на всіх не вистачає.
  30. …коли мама твого близького загиблого Друга благає тебе провести чин поховання свого сина, а ти лежиш під крапельницею і лікар забороняє тобі вставати з ліжка.
  31. …коли хлопець, років десяти, слізно просить у тебе гроші на квіти для мами, а потім ти його бачиш на кладовищі з тими квітами біля могили його мами.
  32. …коли високий офіцер показує тобі дві жінки і питає у тебе поради, з якою йому жити, а ти кажеш йому правду і він потім всіляко тобі мстить. І при цьому ти вітаєшся з ним, допомагаєш і тримаєш слово про конфіденційність.
  33. …коли два чоловіки у формі ЗСУ з біркою “капелан” стоять і палять, матюкаються, відчувається перегар, проте побачивши таку саму бірку на тобі, кричать: “А в тебе є мандат на капеланську діяльність?”
  34. …коли ти знаєш про загибель воїна, а його старенька мама дуже слабка і їй небезпечно сповіщати про смерть сина. І вона продовжує молитися за нього і просити тебе молитися за збереження його життя.
  35. …коли ти маєш досвід 10-ти років служіння капеланом, але тебе не беруть на штатну посаду капелана, бо у тебе не такий папірець. А люди без досвіду можуть обіймати цю посаду лише тому, що мають той папірець, який треба.
  36. …коли ти доброволець і дуже потрібний Збройним Силам для захисту держави, ти першим приймаєш бій з ворогом, чим даєш час запізнілим силам підтягуючись, зосередитись, і фактично здобувати перемогу і всі подяки за неї – собі. Добровольців навіть не згадають і навіть не враховують їх бойовий досвід за досвід служби.
  37. …коли ти у підрозділі добровольців з Бучі, які приймали бій з рашистами прямо у центрі міста, а тобі закидують підозри про те, де підрозділ брав зброю чинити опір окупантам.
  38. …коли з твоїх близьких друзів-добровольців, які брали участь у бойових діях, були поранені й деякі загинули, роблять дурнів і дорікають: “Навіщо це треба було робити?”
  39. …коли ти привіз батька у морг на сході на впізнання тіла його загиблого сина, а потім батько кричить тобі, щоб воєнком, який призивав його сина на службу, їхав за тілом його сина і доставляв його додому.
  40. …коли тебе питають – як твоє здоров’я? А ти кажеш, що нормально все, при цьому носячи завжди у кишені пачку пігулок і згадуючи, що ти мав прийняти з них ще пару годин тому.
  41. …коли ти хочеш йти до армії служити і благаєш начальника ВЛК (прим. Військово-лікарські комісії) визнати тебе хоч обмеженим, але придатним до служби, а він сміється з твого прохання і каже, що усі інші у нього просять протилежного.
  42. …коли люди, які втекли за кордон під час війни, залишили свої церкви й громади, але представляються там пасторами-капеланами і розповідають усім про поточний стан справ на фронті, при тому знецінюючи капеланське гасло “бути поруч”.
  43. …коли ти приїхав на співбесіду до бригадного капелана, аби поступити на службу у батальйон на посаду капелана, а він зразу тобі відмовляє тільки тому, що ти іншої конфесії.
  44. …коли ти відвідуєш багатьох у лікарні, допомагаєш з лікарями й ліками, але коли ти сам потрапляєш до лікарні – тебе ніхто не відвідує.
  45. …коли ти маєш досвід 10-ти років служби капеланом, але поступив на службу звичайним солдатом і бачиш, як на шикуванні особового складу капелан цього батальйону не знає на памʼять навіть “Отче Наш”.
  46. …коли усі намагаються дізнатися про потреби інших і передати їм допомогу через тебе, але ніхто не цікавиться тим, за що ти живеш і можливо тобі самому необхідна допомога.
  47. …коли тебе переконливо повчають великі “духовні пацифісти” навчитись прощати ворогів, а ти згадуєш своє рідне місто Бучу – замордованих до смерті людей, розстріляних у машині сімей – і своє повсякденне волання до Бога про справедливість покарання злочинцям.
  48. …коли ти спеціально не їздиш деякими вулицями свого міста Бучі і ніколи не заїжджаєш до деяких місць, бо завжди, коли там – тобі вбачаються тіла загиблих людей, які там колись лежали.
  49. …коли “вєлікіє духовниє прапаведнікі” сповідують пацифізм, при цьому живучи у західних країнах світу, під захистом кращої армії світу, але тобі пропонують не чинити спротив ворогу.
  50. …коли тобі прийшла повістка про мобілізацію до армії, ти готуєшся, підліковуєшся, аби пройти ВЛК, а твій друг пише тобі прохання про те, щоб ти допоміг йому відмазатись від служби в армії.
  51. …коли бойові медики просять тебе, капелана, негайно сісти до евакуаційного реанімобіля разом з важкими пораненими воїнами, бо вони точно помруть по дорозі.
  52. …коли вночі, по дорозі з фронту, ламається твій автобус капелана з тілом загиблого друга на борту, а дружина загиблого телефонує і її всю трусить, і немає нікого поруч з нею, а завтра поховання.
  53. …коли тебе запрошують виступити з проповіддю в неділю у церкві, а ти не можеш стати з ліжка, бо все болить, і насправді тобі просто нічого сказати. Ти відчуваєш себе не просто вигорілим, а повністю згорілим і знищеним зсередини, бо вчора робив скорботне сповіщення і поховання загиблого – і нині сам потребуєш доброго слова підтримки, допомоги і зцілення.
  54. …коли тебе ніколи не запрошують на свято, провести одруження, хрещення, благословіння дітей, але завжди просять провести поховання та подальшу роботу з душпастирської опіки над рідними, чиї серця розірвало горе втрати...

Анатолій Кушнірчук – військовий капелан понад 10 років, служитель міста Буча.