Політична діяльність як покликання християнина

9 квітня 2024 р. \ оновлено 30 квітня
Великим викликом для нас є формування праведної моделі влади. Рівень довіри між владою і суспільством у мирний час в Україні є дуже низьким. Існує прірва між владною верхівкою та народом. Цей факт пов'язаний з однією з найсерйозніших історичних проблем України – багатовіковою перманентною втратою національних еліт.

Цитата з декларації

Існує переконання, що влада перевіряє людину на її цінності. Як християнину не піддатися на спокуси політичної посади?

Людина може зіткнутися з іспитами будь-де. Історія духовних пошуків демонструє, що навіть монахи, які відокремлювалися від суспільства, все одно піддавалися перевірці. Бо найголовніше відбувається на рівні розуму і думок, незалежно від посади чи діяльності. Можна бути пастором і нічим крім цього не займатись, але стикатись зі спокусами. Адже у пастора теж великий рівень влади й, в принципі, якщо виходити з термінології, то пастор виконує також і політичну функцію. Якщо людину спокушає влада і гроші, то ці речі можуть спіткати її будь-де. Християнину, який хоче займатись політикою, або наразі має політичну посаду, треба жити так, як він жив і до цього, маючи стосунки з Богом, розуміючи своє покликання, та слідкувати за своїм серцем і розумом.

Чи ви стикались з нерозумінням політики в деяких церковних середовищах?

В ці часи нас, християн України, зачепила тема перебування поза політикою російських християн. І ми почали обурюватись і казати: «Як це? Виходьте на вулиці! Протестуйте». Але й самі українські християни кажуть про себе: «Ні-ні, ми поза політикою». Якщо ми вважаємо себе поза політикою, то чому обурюємось через позицію християн Росії? Треба міняти нашу теологію.

Я розумію християн, які вели свою діяльність в часи радянської влади й те, як їм було важко. Це був певний історичний період, коли потрібно було обережно ставитись до влади та її структур. Але наразі часи змінились, тому треба змінювати й своє ставлення. Але чомусь навіть молоді люди, які не стикалися з переслідуванням від влади мають часом хибне переконання. Може вони почули від старших товаришів, що політика – це «брудна річ» і туди не можна йти, а служіння – це тільки Богові в церкві. Для багатьох християн це дискусійна тема.

Я ж дивлюся в Біблію, Старий Завіт, де можна прочитати про вірян, які знаходилися на владних посадах. Багатьох з них Бог вів і Сам ставив. Можна згадати ізраїльських царів, які здійснювали політичну функцію керування, або Даниїла, Седраха, Мисаха та Авденаго, яких Бог провів через полон і поставив на державні посади в чужій країні. Інший приклад – Естер. В Новому Завіті читаємо, що Бог створив все, зокрема структуру влади, і це все – Його. Він це створив, але, якщо слідувати логіці деяких братів і сестер, то створивши, Він заборонив своїм дітям брати в цьому участь! Вам туди – ні ногою! Не можна… Гріхопадіння відбулось, але відносно того що Бог створив, не бачимо очевидних заборон. Структури влади відкриті для Його дітей.

Інший приклад для мене особисто – це порівняння структури влади чи держави з Левіятаном, що можна зустріти в праці Томаса Гоббса. В книзі Йова написано, що Бог, показуючи Свою величезну владу, вплив і могутність ставить питання Йову: «Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром?» (40:25). Приборкати структури влади можна тільки за допомогою Бога, який діє через Своїх дітей. Багато залежить від покликання плану Божого. Якщо воля Божа виконується, то чому б і не діяти?

Як би ви описали політичну діяльність в контексті власного покликання?

Бути депутатом – це не є основною роботою з точки зору закону, бо депутат є представником громади. Це неоплачувана діяльність. Він виконує свої функції під час сесійного засідання раз на місяць, наприклад, та приймає мешканців громади в зручний для себе час. Це не посада чиновника в міській чи районній раді, як-от робота з певною відповідальністю. Депутат, на мій погляд – це така ланка, яка поєднує громаду і структуру місцевої влади, будує зв'язок з комунальними підприємствами. Я був двічі депутатом районної міської ради. Зараз я депутат міської влади. Я намагаюся бути містком між громадою, мешканцями – і органами влади.

Депутат – це також гарна можливість для людей, включно з християнами, які ще вагаються, чи їм йти у «велику політику». Ця посада дає можливість розібратись в роботі структури влади без глибокого туди занурення. Спробував, постажувався, познайомився і зрозумів, чи відгукується щось всередині, чи ні. Якщо в структури влади потрапить нормальна, адекватна людина, яка розуміє, про що каже, любить свою справу і хоче зробити її якнайкраще – за неї будуть триматись руками й ногами.

Як християнину встояти перед викликами політичної посади? Особливо, в питанні корупції.

Є люди, які з гарними світлими мотивами йдуть в політичну систему, а вона починає їх ламати, або перебудовувати на власний лад. І багато з цих людей тоді ставлять логічне питання: для чого мені це все треба? І тут ми повертаємось до необхідності розуміння власного покликання. Якщо я розумію своє покликання і те, що Бог це мене відправляє, то я зможу пройти ці складні обставини, як у випадку з Даниїлом, якого кинули в пащу з левами, а хлопців (Седрах, Мисах і Авденаго – прим. ред.) – у вогонь. Якщо це моє покликання, то мені там треба знаходитись, не кидати, а Господь буде підтримувати мої руки та дасть силу. Якщо в більшість державних структур не підуть люди світла, з покликом, з міцним базовими цінностями, то зрозуміло, що туди йтимуть протилежні до них люди й вони будуть притягувати подібних до себе в цінностях і поглядах. Це буде замкнене коло, в якому ми будемо рухатися. Це коло подеколи буде перериватися різними революціями, але, якщо не буде внутрішнього рішення певних учасників процесу розбивати це коло, то будемо ще 32 роки ходити.

Чи є дієві способи боротьби з корупцією?

Найдієвіший спосіб – це, коли ти входиш в політичну діяльність, маючи відмінні від корупційних цінності, і приймаєш рішення не брати хабарі на своїй посаді. Для цього повинно бути багато людей в цих структурах з подібними поглядами, або з таким розумінням. Де їх взяти? І йдеться не лише про чесних бюрократів, а і тих хто хоче служити. Бо, коли повертаємось до теми покликання – це те, що ми робимо для Бога, наша священна функція, служіння Богу. Церква повинна мати подібне покликання в фокусі й вирощувати, виховувати людей, які готові піти в державні структури і їх змінювати, а не просто там бути.

Якою є ваша відповідальність перед громадою в час війни?

Війна застала мене з сім’єю в Кривому Розі. Відповідальність на мені була не лише, як депутата, а й пастора, активного громадянина, бо в ці часи суспільство вимагає лідерів, людей, які можуть надати відповіді, або активно реагувати.

Спочатку ми зібрались пасторською командою і вирішили, як ми все організовуємо: молитовне служіння, допомогу, і так далі. Моя церква організувала в підвалі цілодобовий пункт, куди люди могли прийти ночувати. Траплялось, що на час тривоги приходило до 150-200 людей. В той час, на молитовних зібраннях ми відчували присутність Божу. З першого дня війни ми проводили по три молитовних зібрання. Відчували велику силу допомоги та владу в молитві: як будемо молитись – так і буде відбуватись! Ми молились, щоб парашут в російського десанту не розкривався і після того бачили повідомлення, що знаходили російський десант з парашутами, які не розкрились. Я молився, щоб температура падала понад природню по маршруту слідування російського війська, бо в холодних температурах танк швидко використовує паливо і перетворюється на природній холодильник. А потім читав, що були незвичайні циклони по тих пунктах. Навколо було +5 а там -15!

Щодо моєї роботи, то ми почали обладнувати бомбосховище, бо будівля, в якій я працюю, це стара будівля з укриттям, яке довго не використовувалось. Ми почали там все готувати, аби люди могли там ховатись. А в контексті діяльності, як представника місцевого органу влади, ми зібрались на сесію і обговорили, які рішення приймати, як виділяти кошти, і так далі. Загалом, депутатський корпус Криворізької міської ради дуже добре спрацював. За часи війни, за винятком деяких представників, більшість залишились. Як представники громади, вони гідно зустріли виклики.

У Кривого Рогу цікава географічна локація – він є в центрі між Миколаєвом, Херсоном, Запоріжжям, Сходом України. Офіційна зареєстрована цифра внутрішньо переміщених осіб – це 70 тисяч. Ми почали зв’язуватись зі знайомими й незнайомими представниками влади на Заході України, і тут моя посада допомогла. Бо я був представником влади міста і просив допомоги. Йдеться про Луцьк, Ужгород, Тернопіль... Я вірив, що в Кривий Ріг окупаційні війська не зайдуть, і на тому стояв.

У важкі періоди, навіть з психологічної перспестиви, важливо допомагати іншим. Це паралельно допомагає тобі зберігати себе в тонусі. Під час війни я зрозумів, що коли все руйнується, світ зменшується до розмірів родини. Головне – дати захист.

Олег Подкопаєв – депутат Криворізької міської ради, служитель.