«Радіо Марія»: служіння молитви та підтримки

17 квітня 2024 р. \ оновлено 4 травня
Війна дає змогу усвідомити реальність зла. Дійсність, всупереч постмодерним наративам, виявила стару бінарність світу: у ньому, виявляється, є правда і брехня, добро і зло, а на тлі трагедії та героїзму українського народу, вічні цінності повертають своє попереднє місце у свідомості людей.

ЦИТАТА З ДЕКЛАРАЦІЇ

Як з’явилось «Радіо Марія» та якою є його особливість?

При створенні «Радіо Марія» від самого початку було чітко зрозуміло, що для нас християнське медіа – це ефіри 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Ціль була така, щоб в нас в ефірі постійно звучала проповідь Євангелія та молитва, а контент беззупинно проповідував Слово про Ісуса Христа. Саме «Радіо Марія» було натхненне об'явленням Діви Марії у Меджугор'ї 1986 року, де вона говорила про Євангелізацію. Про те, що постійно повинен звучати заклик до навернення нашого світу. Такою є наша ідея.

Але християнське медіа може бути різним. У світі є радіо, інші видання, які присвячують свій час для різних подій, політики, спорту, економіки й тільки роблять певні вкраплення Слова Євангелія, чи історії святих. Коли ми починали «Радіо Марія», то багато хто говорив мені, що зараз це неправильно робити – постійно говорити про Ісуса Христа, постійно вести молитву. Проте «Радіо Марія» – це найбільша світова мережа католицьких радіостанцій і вона має, принаймні серед католицьких слухачів, найбільшу кількість прослуховувань. Коли ми розпочинали це радіо в Україні, то роздумували над тим, що люди будуть найбільше слухати. Ми вважали, що варто лише запросити християнську «зірку», зробити інтерв'ю – і це буде топ. Проте за 13 років роботи в Україні найбільш популярною програмою завжди була молитва. Подібний досвід має «Радіо Марія» і у світі. Тобто, люд Божий шукає не лише розмови з поважними людьми, але і молитви.

Як вплинуло на вашу роботу повномасштабне вторгнення?

Коли почалося повномасштабне вторгнення, то перші два місяці ми всі були в шоку і не знали, що і як робити, чим все закінчиться. Тоді в нас в ефірі була практично одна молитва і кілька годин на добу спілкування зі слухачами. Священник, чи хтось інший, сідав до мікрофона і розмовляв з людьми про те, що вони переживають в цей час, аби їх підтримати та дати надію. Коли ми так молились, особливо в перші місяці, в нас були мільйони прослуховувань відповідно до показників в Інтернеті.

Я спілкувався з друзями та колишніми однокласниками. Вони не є практикуючими християнами, але, коли моє місто Суми було практично в облозі – вони мені писали: «Продовжуйте молитись! Будемо молитись з вашим радіо». Вони не були й не є такими християнами, які ходять щотижня до церкви. Але в цей момент вони молились.

Коли країна чи народ переживають щось важке, то народ усвідомлює, що потребує молитви. Бо хто може дати надію, радість і впевненість? Тільки Бог. Ми мали цей досвід під час Євромайдану, Ковіду, коли все закривалось, і на початку війни. В такі критичні моменти приходить багато людей і може навіть не моляться, а слухають молитву. Молитва – це внутрішнє прагнення кожної людини. Часом воно відкривається більше, коли в людини є труднощі, а коли суєта – люди забувають про молитву. Але прагнення спілкуватися з Богом є в кожної людини.

Яким чином ви надаєте інтерпретацію подіям навколо?

Ми не можемо бути в хмарах і, піднявши голову в небо, обговорювати відірвані від реальності речі. Ми не можемо заплющувати очі на те, що відбувається навколо нас. Необхідно давати відповіді на питання людей: чому це відбувається? Яка є Божа воля? Що відбувається зі світом, зі мною та моїм народом? Чому є війни, хвороби й страждання? І ідея є в тому, щоб крім молитви, знайти зі слухачами відповіді на ці питання. Віра повинна бути конкретною, а не відірваною від реальності. Існує легенда, що в 1453 році, коли Константинополь був в облозі турками, то вчені зібралися, щоб обговорити скільки янголів знаходиться на кінчику голки… Це абстрактні речі. Можливо, такі філософські питання теж можна обговорювати, але зараз ми живемо в контексті інших умов і треба знайти Бога тут, в нашій реальності.

Яка роль Церкви й християн в інтерпретації подій?

На початку повномасштабного вторгнення нам багато пропонували виїхати за кордон, зробити студію у Братиславі чи Відні, бо не знали, чим закінчиться битва за Київ. Ми вирішили, що маємо залишатися тут, з людьми, які будуть в Києві, попри те, що є небезпека. І через пів року після початку війни я отримав дзвінок від слухачки в прямому ефірі. І вона розповідала, що для неї було дуже важливо, коли навколо був страх і шок, що ми були в Києві. Коли з Києва, який був в небезпеці, лунали молитви, це давало їй надію триматися і вірити, що Бог нас не залишив. Коли християни у важких ситуаціях не ламаються, не падають, не входять в істерику, не здаються, але підіймають руки – це для багатьох інших стає натхненням. Наші військовослужбовці теж кажуть, що для них наша молитва на радіо дуже важлива.

Інший приклад, це коли повномасштабне вторгнення почалося, то з нашої парафії декілька священників були в Ужгороді. Серед них були іспанець, бразилець – іноземці. То, коли всі виїжджали з Києва, вони навпаки поїхали в Київ. Їх питали: «Чому ви їдете?» Вони казали: «Ми хочемо бути з нашими людьми. Бог нас на це поставив. І хоча ми не знаємо, що там будемо робити, але нині мусимо бути з ними». Часом, найкраща річ – це не просто інтерпретувати події, але бути поруч, твоя присутність. Щоб ти був з тими, хто страждає.

Одне з найголовніших питань, яке я зрозумів на початку війни – це «де є Бог». Бог є із солдатами в окопах, з людьми, які ховаються від бомб в метро, в потягах з біженцями. Бог з тими, хто страждає. Бог з нами в цьому стражданні й Він знає, що означає страждати. Ми засвідчили багато щедрості й щирості, допомоги, особливо в перші місяці війни. Люди і всередині країни, і за кордоном допомагали, була солідарність. Де є Бог? В цих людях, в цій простягнутій руці. В людині, яка виходить тобі на допомогу, в тих, хто до тебе відкритий.

Як ви формуєте наративи культурної й фізичної війни?

Я не формую особливі наративи, бо всі відповіді ми маємо у Святому Писанні. Існує вчення церкви щодо різних питань: війни, гендеру, справедливості, моральних та етичних питань – і тут не треба щось видумувати. Нам потрібно давати чисте вчення, яке ми самі прийняли – це Слово Ісуса Христа.

Що б ви, як священник та медійник, порадили християнам, які хочуть служити в медіа?

Відповім уривком з Євангелія. Коли Христос воскрес, Він сказав учням, щоб йшли у Галілею, де Його зустрінуть. І я думав: для чого йти в Галілею, щоб знайти Христа, якщо це була язичницька територія і багато з місцевих не знали Бога? Для мене це означає, що, щоб зустріти Христа, треба йти в Галілею, до людей, які не знають Христа. Ми повинні бути з ними, щоб їм свідчити про воскресіння Христа, про ті перемоги та чудеса, які ми пережили – і бути в цьому середовищі. Християнин, який десь потрапляє в нехристиянське середовище, в Галілею, має бути світлом Христа. Він має бути готовим до того, що хтось буде слухати, а хтось буде переслідувати, насміхатись. Треба залишатися християнином.

Отець Олексій Самсонов – дієцезіальний священик, директор «Радіо Марія».